Суспільство

Зона відчуження: Як людина залишає за собою мертві міста. Фото

24 жовтня 2021, 16:59

Аварія на ЧАЕС найбільша катастрофа за всю історію ядерної енергетики. Це катастрофа, яка змінила світ. Через понад три десятиліття після аварії, зона відчуження стала одним з популярних туристичних напрямків. До виходу на екрани серіалу НВО «Чорнобиль» у 2020 році, понад 90% туристів були іноземці – з ЄС, США, Британії, практично зі всіх країн світу. І лише після показу серіалу, збільшилась кількість українських туристів. Очевидно, цікавість переборює страх радіації, але переважно у молодих людей. В зоні відчуження можна побачити наочно, як людина залишає за собою мертві міста і села.

При під’їзді до КПП «Дитятки» гіди повідомляють правила відвідування зони.

«Не можна здіймати пил, копатись в землі, не можна сідати або лягати, не можна купатись, не можна їсти, не можна пити з відкритих стаканів, не їсти яблучка з дерев, навіть якщо вони дуже смачно виглядають і нічого не облизувати… Фотографувати можна все, крім окремих об’єктів».

На КПП гіди оформляють всі документи, видають кожному квиток на відвідування та індивідуальний накопичувач. Туристи підписують документи, що ознайомлені з правилами відвідування зони відчуження і після перевірки документів та звірки паспортних даних поліцейськими, починається подорож зоною відчуження. У звичайному маршруті кілька зупинок – село Залісся, КПП «Лелів», військове містечко, де радіолокаційна станція «Дуга», Рудий ліс, Прип’ять і Чорнобильська атомна електростанція.

Дороги в Чорнобильській зоні – ідеальні. Їх відремонтували в цьому році. Лише до військового містечка веде традиційна «бетонка». Гіди називають Чорнобиль зоною відродження, бо тут природа бере своє - досить багато диких тварин, які почуваються безпечно і найбільша в Україні популяція коней Пржевальського, яких завезли для експерименту.

Залісся. Село-мільйонер, де проводив дитинство російський опозиціонер

Колгосп-мільйонер «Дружба», дві школи, дитсадок, магазини, будинок культури, фельдшерський пункт, централізоване водопостачання, опалення, гаряча вода і каналізація. Все це було в Заліссі до аварії на ЧАЕС. Зараз вулиці заросли чагарниками, зруйновані будинки, де в будь-який момент може впасти щось на голову, і покинуті машини біля гаражів… Дідусь і бабуся відомого російського опозиціонера Олексія Навального жили саме в цьому селі – Залісся. Тут народився і вчився у школі його батько Анатолій Іванович. На площі, де меморіал загиблих у Другій світовій війні, викарбуване прізвище родича Навального.

Закопані Копачі

Село біля ЧАЕС, де немає жодного приватного будинку. Хоча дорожній знак з назвою «Копачі» встановлено. Це велетенський могильник. До аварії тут було поселення з дерев’яними будинками. Відмити їх було неможливо. «Щоб у випадку пожежі, разом з попелом не підіймалась радіація в повітря і не розносилась, вирішили село закопати… Біля кожного будинку була вирита яма, технікою кожен будинок зсунутий в яму і засипаний землею. На кожному пагорбі встановлено номерний знак радіоактивної небезпеки «ПТЛРВ «Копачі», - розповідає гід.

В Копачах залишились кілька цегляних будівель, які змогли відмити, це дитсадок, ферма та пошта.

Радянський Лас-Вегас

Саме так називали місто Прип’ять, яке вночі освітлювалось мільйонами гірлянд. Напевне, одне з небагатьох міст, де в радянські часи таки наступив комунізм. 5 шкіл, 15 дитсадків, 25 магазинів, 2 кінотеатри, 3 великі спорткомплекси, 2 стадіони, 2 басейни і велика лікарня з пологовим будинком. Біля міськвиконкому - готель «Полісся», де і справді жив професор Валерій Легасов під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Поруч будинок культури «Енергетик», в якому був і басейн, і кінотеатр на 500 місць. На цій же центральній площі - торговий центр з продуктовим супермаркетом. Тут працювала система самообслуговування, де покупці, як зараз, самостійно обирали товари, клали у візочок і розраховувались на касі при виході. Візочки з супермаркета досі валяються на площі… Це було місто першої лінії забезпечення. Коли в інших містах СРСР, був тотальний дефіцит, в магазинах Прип’яті було все.

В Прип’яті мало бути 8 мікрорайонів, стільки ж, як енергоблоків. На момент аварії було збудовано 5 мікрорайонів. Майже 50 тисяч людей жили в місті, яке збудували для обслуговування ЧАЕС. Після аварії, 44,5 тисячі людей евакуювали 1200 автобусами за дві години сорок хвилин. На час робіт з ліквідації аварії та консервації міста, залишились медики, міліція, пожежники, працівники станції та працівники міськвиконкому.

Життя в місті тривало лише 16 років. Перший гуртожиток заселили в 1970 році, а евакуювали 27 квітня 1986-го. Людям повідомляли, що це тимчасово і просили брати лише необхідні речі та документи. Але виїхали вони назавжди.

Зараз в місті практично немає радіації в повітрі. Але є небезпечні точки, де накопилась радіація. Туристів просять не ставати в «калюжі», на мох і не торкатись атракціонів, що в центральному парку. До речі, колесо огляду в Прип’яті точно таке ж саме, як у Вінниці, купували його в один і той же час.

Зараз багатоповерхівки Прип’яті стоять порожні. Там немає меблів і речей, їх захоронили на звалищі відходів. Місто заросло чагарниками. Будинки руйнуються і стають небезпечними для відвідувачів. Тому почали говорити про необхідність консервації Прип’яті, щоб зробити містом-музеєм. Вже оголосили тендер на виготовлення проектної документації для реконструкції колишнього кафе «Прип’ять» та 16-поверхового житлового будинку.

Рудий ліс

Між Прип’яттю і ЧАЕС був хвойний ліс. Після аварії, коли вітер поніс радіацію, гілки хвої стали червоно-бурого кольору, ніби іржавими... Крім того, ночами спостерігали світіння загиблих дерев, це було спричинено взаємодією ферментів дерева з радіоактивними частками та радіоактивним розпадом. За розрахунками вчених, рівні поглинутих доз за зовнішнім гамма-опроміненням в 1986-1987 роках склали – 8000-10000 рад при максимальній потужності експозиційної дози – 500 мР/годину і більше. Площа цієї зони складає біля 4,5 тисяч гектар. Весь ліс практично «згорів», закумулювавши на собі значні об’єми радіоактивних викидів, Ліс вирізали, викорчували, засипали землею та висадили новий ліс на площі 500 гектар.

Чорнобиль 2

Зупинка з ведмедем, символом Олімпіади 80, мала переконати всіх подорожуючих, що «бетонка» веде до дитячого табору. Насправді, дорога веде до секретного військового об’єкту радіолокаційної системи «Дуга».

Коли її запустили в роботу, у світі не могли нормально користуватись системами зв’язку. СРСР вийшов на частоту, якою користуються диспетчери літаків по всьому світу. Вони чули лише сигнал, схожий на шум гелікоптера, через це назвали станцію «російський дятел». У 1979 році американці з супутника зробили детальні знімки велетенських антен, військового містечка і показали керівникам СРСР, які у відповідь сказали, що це метеостанція. Але сигнал після цього інциденту вимкнули.

Чорнобильська атомна електростанція

Найперша в Україні атомна електростанція. Будували її в три черги. На станції працювали реактори великої потужності канального типу РВПК-1000. Загалом, планували, що буде 8 енергоблоків, але не склалось. Перший енергоблок запустили в роботу у 1977 році, а п’ятий так і залишився недобудованим. Четвертий енергоблок запустили в роботу у 1983-му, він був найбільш проблемним і в результаті пропрацював лише 3 роки.

З розсекречених кілька років тому документів КДБ «Від будівництва до аварії. Чорнобильська АЕС», стало відомо, що навколо будівельного майданчику ЧАЕС довгий час навіть не було паркану. В доповідних записках КДБ писали, що люди розкрадали будівельні матеріали. Потім повідомлялось, що будівельники не могли нормально поєднати між собою конструкції, було відхилення стін, бо не той тип арматури привезли для будівництва…

«У серпні 1975 року на ЧАЕС почали завозити ядерне паливо. В доповідній записці від грудня 1975 року зазначено, що колії, які ведуть до сховища ядерного палива, були розібрані, паливо весь цей час знаходилось в потязі і довезти його до сховища не могли. Треба було колії відбудувати заново», - розповів гід.

Після проведення запланованого випробовування 26 квітня 1986 року стався тепловий вибух на четвертому енергоблоці. Вибухом підірвало плиту біологічного захисту «Єлена». Плита вагою 2,3 тисяч тонн підірвана на висоту у 27 метрів. Розірвало стіни з південної і північної сторони і «Єлена» впала назад на активну зону.

«Якби її вага була так, як передбачено по проекту - 4,5 тис тонн, можливо не відбулось катастрофи такого масштабу», - припускає гід Ілля.

В навколишнє середовище потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Це найбільша техногенно-екологічна катастрофа за наслідками і для людей, і для економіки. Деякі експерти навіть зазначають, що ця катастрофа стала початком кінця СРСР.

Наслідки аварії ліквідовували працівники станції, пожежні, військові, шахтарі, працювали дозиметристи. 27 квітня почалася засипка захисних матеріалів з гелікоптерів у розвал 4-го енергоблоку. Скинуті за неповні 2 тижні матеріали накрили центральний зал шаром завтовшки від 1 до 15 метрів, тим самим ізолювавши реактор від довкілля. Персоналом ЧАЕС звільнений від води перший поверх басейну-барботера 4-го блоку з метою усунення контакту розплавлених паливних мас із водою. Спеціалісти відкачали 6-8 тисяч м куб води, що накопичилася в основі реактора. Викид радіоактивних речовин в атмосферу скоротився у декілька тисяч разів. Приблизно 400 шахтарів, менше ніж за 50 днів з моменту аварії, проклали 135-метровий штрек під реактор, вклали рейки, завели труби, спорудили плиту розміром 30 на 30 метрів і товщиною 2.5 метри. Розпочато дезактивацію території, будівель та споруд ЧАЕС і міста Прип'яті. Все мили луговим розчином – асфальт і цегляні будівлі. 206 днів розчищали територію в радіусі 300 метрів від реактора.

На наступний день після аварії, всі енергоблоки: 1-й 2-й, 3-й вимкнули. Територію почали чистити, відмивати і почали будувати над четвертим енергоблоком об’єкт «Укриття-1», який добудували в кінці листопада 1986 року. Вже наприкінці 1986 року 1-й та 2-й енергоблоки запустили роботу. Наприкінці 1987 року підключили в електромережу 3-йенергоблок. В 1991 році в машинному залі 2-го енергоблоку сталась пожежа, блок вимкнули, у 1996 році відбулась розгерметизація паливних стержнів в 1-му енергоблоці, його теж вимкнули. Продовжує працювати 3-й енергоблок, працівники якого відгороджені від зруйнованого 4-го однією стіною і працювали так люди до грудня 2000 року, поки на вимогу світової спільноти не вимкнули 3-й енергоблок.

Протягом терміну генерування, до грудня 2000 року ЧАЕС виробила 308,8 млрд. кВт.год.

У 2000 році за підтримки світової спільноти почали будувати нову арку укриття - конфайнмент. Будівництвом займалась французька компанія «Novarka». Будували акру за 500 метрів від 4-го енергоблоку, бо над дахом укриття заборонено працювати людині через високий рівень радіації. Її будівництво зайняло майже 16 років. В 2016 році голландська компанія Mammoet пересунула арку на об’єкт укриття. Це найважча споруда, яку взагалі колись пересували. Її висота 106 метрів, ширина 255 метрів і 165 метрів довжина. Товщина стіни конфайнмента 12 метрів, а вага 36 тисяч тонн. Пересували конфайнмент по коліях за допомогою домкратів.

Будувати конфайнмент – нове безпечне укриття Україні допомагав весь світ. Будівництво здійснювалось за кошти Чорнобильського фонду укриття за підтримки Європейського Банку реконструкції та розвитку. Чорнобильський фонд «Укриття» фінансується за рахунок внесків 27 країн донорів, що включають: Європейський Союз, США, Канаду, Великобританію, Японію, Німеччину, Францію, Італію та Україну. ЄБРР також є донором проекту.

Донори Чорнобильського фонду «Укриття»: Аргентина, Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Європейський Союз, Естонія, Індія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Китай, Республіка Корея, Кувейт, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, РФ, Румунія, Саудівська Аравія, Словаччина, Словенія, США, Угорщина, Хорватія, Чехія, Швеція, Японія. Станом на квітень 2016 року загальна сума внесків до Чорнобильського фонду «Укриття» склала 1,4 млрд. євро.

Зараз відпрацьоване ядерне паливо з Чорнобильської АЕС із сховища відпрацьованого ядерного палива СВЯП-1 перевозять потягами на СВЯП-2, де воно зберігатиметься 100 років. А саме перевезення ядерного палива займе 10 років – до 2029 року.

Повний вивід з експлуатації блоків ЧАЕС триватиме до 2065 року.

«25 тисяч років відбуватиметься напіврозпад останнього радіоактивного елемента в зоні відчуження (плутоній-239). Однак, вже через три десятки років після аварії природа нестримно бере своє. Відроджується фауна, зелена рослинність захоплює всі можливі майданчики, в зону відчуження повертаються тварини, навіть ті, які не з’являлися тут багато років, занесені до червоної книги. Природа очищується набагато швидше, ніж можна було собі уявити. Проте, і технічний прогрес не стоїть на місці. Можливо, через декілька десятиліть радіоактивні відходи стануть нічим іншим як джерелом енергії», - зазначено на сайті ЧАЕС.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Анна Гаращук, Вінниця.info, фото в слайдері:

Підписуйтесь на Вінниця.info в Telegram
Теги: зона відчуження 
Матеріали по темі